З відродженням Української держави почався новий період в історії українського народу, адже здобувши незалежність, Україна отримала можливість безпосереднього спілкування з іншими державами, стала суб’єктом міжнародного життя, включилася в глобальні процеси.

Інтеграція є магістральним напрямком розвитку європейського континенту, який в третьому тисячолітті визначить ситуацію в самій Європі та її місце в світі. Інтеграція до європейських структур є стратегічною метою України, адже є найкращим способом реалізації національних інтересів побудови економічно розвинутої демократичної держави, зміцнення її позиції у світі.

Які ж здобутки та труднощі співпраці України з європейськими структурами?

Найбільш плідним слід визнати співробітництво України та “Організації з безпеки і співробітництва в Європі” (ОБСЄ, до грудня 1994 р. мала назву "Нарада з безпеки і співробітництва в Європі"). Згідно з “Паризькою Хартією для нової Європи” (1990 р.) принципи цієї організації полягають у твердій відданості демократії, заснованій на правах людини та основних свободах: процвітанні через економічну свободу та соціальну справедливість; рівній безпеці для всіх країн на її просторі. Згідно з Декларацією Будапештського самміту 1994 р. за ОБСЄ закріплена центральна роль у забезпеченні стабільності на континенті. Учасники Стамбульського самміту (1999 р.) зафіксували в “Хартії європейської безпеки” зобов’язання будувати взаємні відносини у відповідності до концепції загальної всеохоплюючої безпеки та транспарентності.

Україна вступила до НБСЄ 30 січня 1992 р., незабаром після проголошення незалежності. Наша країна бере активну участь в обговоренні питань розвитку європейського діалогу, виступає за удосконалення інститутів і механізмів ОБСЄ, зміцнення її ролі в європейському просторі безпеки, підвищення превентивного та миротворчого потенціалу цієї організації.

ОБСЄ не має міжнародної правосуб’єктності, статусу, іншої правової бази. Її рішення мають політичний, а не юридичний характер. Однак Організація має реальний вплив на розвиток окремих країн шляхом політичного діалогу, а також “польової діяльності” (місії, групи з нагляду за виборами тощо). Поки що ця організація поступається за впливом і авторитетом іншим європейським структурам, але, за оцінкою багатьох політичних лідерів, у майбутньому вона має відігравати одну з ключових ролей у європейській політиці. Шлях до інших європейських структур проліг через входження України до Ради Європи (РЄ), впливової в світі організації, створеної ще у 1949 р. з метою консолідації демократичних режимів і розповсюдження цивілізованих норм співжиття народів. Вона утворює єдине поле захисту прав людини, сприяє економічній інтеграції та гуманітарним зв’язкам (наприклад, взаємному визнанню вузівських дипломів) тощо. У її рамках розроблено і прийнято близько 40 конвенцій та угод, які мають юридичний і контрольний механізм.

Сесії Парламентської Асамблеї РЄ (ПАРЄ) проходять у м. Страсбурзі. Рішення про приєднання України до РЄ було прийнято ВР 31 жовтня 1995 р., засновуючись на Рекомендації ПАРЄ та запрошенні Комітету міністрів РЄ. А вже 9 листопада 1995 р. Україна набула офіційного статусу повноцінного члена Ради Європи. Велике значення для нашої країни має участь української делегації в Європейській комісії за демократію через право (Венеціанській комісії) – правовому і консультативному органі Ради Європи. Вона здійснює експертизу законів та законопроектів у галузі конституційного права, а також законів про політичні партії, про судоустрій, про захист прав людини тощо. Представники Венеціанської комісії неодноразово проводили моніторинги в нашій країні. Висновки цієї комісії, які базуються на експертизі високопрофесійних юристів, мають рекомендаційний характер.

Плідно складається співпраця між Комітетом Ради Європи з питань місцевих і регіональних справ і українськими органами місцевого самоврядування. У травні 2003 р. від імені цієї організації за вагомий внесок у розбудову європейської спільноти «дипломом Європи» було відзначено місто Харків. Ця висока нагорода, за оцінкою харківського міського голови В.Шумілкіна, є закономірним результатом діяльності Харківської міськради та її виконкому у сфері розвитку міжнародної співпраці у Європі на місцевому та регіональному рівнях (Уряд. кур’єр. – 2003. –17 травня).

Стрижнем європейської інтеграції України є відносини з Європейським Союзом (ЄС), найвпливовішою і найавторитетнішою організацією на континенті. Підструктурами ЄС є Комісія, Європарламент і Суд ЄС. Інтеграція в рамках ЄС вважається для країн претендентів визнанням їх успіхів у справі ринкових перетворень і демократичних відносин.

Етапною для двосторонніх відносин стала Угода про партнерство і співробітництво України з ЄС, підписана у червні 1994 р. і ратифікована парламентом у листопаді того ж року (почала діяти лише з 1998 р., після того, як її підписали всі країни ЄС), яка діє і сьогодні. Згідно з нею конкретними заходами співпраці визначено: забезпечення політичного діалогу, сприяння розвитку гармонійних економічних відносин, підтримка зусиль України по зміцненню демократії і розвитку її економіки (з акцентуванням уваги на завершенні переходу до ринкової економіки).

Зазнали відчутної трансформації відносини України з НАТО. В “Декларації про державний суверенітет” (1990 р.) Україна чітко заявила про свій намір в майбутньому стати нейтральною країною. А в “Основних напрямках зовнішньої політики України” (1993 р.) позаблоковість визначалася однією з домінант зовнішньої політики. Але з часом проявилися нові тенденції світового політичного розвитку, які зумовили перегляд відносин України з організацією. Розпад соціалістичного табору та зникнення Організації Варшавського Договору (ОВД) зумовили трансформацію НАТО. Вона значною мірою позбулася конфронтаційного характеру і стала більш відкритою. Прискорило еволюцію зовнішньополітичної і військової доктрини України й поступове послаблення лівих політичних сил, яке відзначається принциповим неприйняттям курсу зближення з Альянсом.

Комплекс названих обставин стимулював пошуки нової стратегії по лінії Україна-НАТО. У січні 1994 р. Альянс звернувся до всіх країн, які об’єднані в НБСЄ, з пропозицією взяти участь у програмі “Партнерство заради миру” (ПЗМ). В рамках цієї програми передбачалась участь позаблокових країн в діяльності політичних і військових органів у штаб-квартирі НАТО. Спеціально обумовлювалось, що кожна позаблокова країна може укладати з Альянсом окремий документ із конкретними заходами, які були готові здійснювати обидві сторони. Україна приєдналась до ПЗМ 8 лютого 1994 р., першою з країн СНД.
Співпраця України з Альянсом ґрунтується на багатьох документах. Передусім, це Хартія про особливе партнерство між Україною й НАТО, підписана 9 липня 1997 р. у Мадриді (її підписали, з одного боку, глави шістнадцяти держав-учасниць та Генеральний секретар НАТО Хав’єр Солана, з другого боку, Президент України Л.Кучма). Обидві сторони брали на себе зобов’язання розширити співпрацю і розвивати стосунки особливого партнерства, які сприятимуть забезпеченню більшої стабільності у Центральній і Східній Європі. У 2002 р. Президент України оголосив про можливість і бажаність вступу до НАТО (грудень 2002 р.), був прийнятий план дій Україна-НАТО, який базується на ідеї більш тісного зближення.

Співробітництво України з Північноатлантичним альянсом розгортається в різних сферах. Україна бере активну участь у багатьох заходах, передбачених програмою “ПЗМ”, зокрема, у спільних військових навчаннях. У серпні 1997 р. на Чорному морі було проведено спільні маневри з НАТО під назвою “Sea-breath – 97”. У 1999 р. на Яворівському військовому полігоні відбулися комплексні багатонаціональні командно-штабні навчання “Щит миру – 99”, в яких брали участь військовослужбовці 15 країн (у тому числі Великобританії, Італії та США).

Найяскравішим прикладом співпраці є безпосередня участь контингентів збройних сил України в миротворчих акціях під загальним керівництвом НАТО, зокрема, у Боснії і Герцеговині (з липня 1992 р. у таких акціях брало участь понад 9 тис. українських військовослужбовців.

Найголовніша особливість української геополітики полягає в її багатовекторності. Протягом тривалого часу, що вимірюється століттями, Україна, яка розташована в географічному центрі Європи, була позбавлена природного для неї європейського напряму розвитку й навіть самої державності. Знаходячись на європейському перехресті, у складній системі міжнародних координат, будучи одночасно частиною Центрально-Східної та Південно-Східної Європи, Україна просто не може не розвивати тісні відносини з усіма державами цих регіонів.

Водночас особливість української геополітичної стратегії полягала в тому, що тут необхідно було забезпечити домінування, пріоритет саме європейського геополітичного вибору. Для нашої молодої держави, яка формує свій новий соціально-політичний, економічний і культурний імідж, він був не просто одним з напрямків зовнішньополітичної діяльності, а ставав найважливішим засобом і орієнтиром для внутрішньої докорінної соціальної трансформації всього українського суспільства.

У сучасній міжнародній економіці прогресуюча глобалізація робить усі країни залежними від світових ринків товарів, капіталів і послуг, звідки їхній відтворювальний процес, що дедалі менше залежить від вітчизняного ґрунту, отримує як стимули, так і шоки, що змінюють його течію.

Європейська економіка розвивається як складова частина світової економіки, і тому на неї впливають загальноекономічні процеси. Суттєвої своєрідності європейській економіці надало запровадження у 1999 р. євро. Це створило нові можливості для суверенних та корпоративних позичальників.

Протягом останнього часу відбуваються події, що сприяють прискоренню процесів економічної інтеграції України та Європейського Союзу, однією з найвизначніших з них є визнання у жовтні 2000 р. Європейською Комісією України як країни з ринковою економікою. Це відкрило нашій країні шлях до вступу у Всесвітню організацію торгівлі. Але цей шлях не є простим, він вимагає великої роботи для пристосування українського законодавства до європейського. Адаптація законодавчої бази до умов СОТ пов’язана зі змінами в економіці, а вони в Україні дуже повільні.

Підґрунтя європейської інтеграції утворює співробітництво європейських країн в економічній сфері. Суттєвий вплив на розвиток економіки України чинять позики Європейського банку реконструкції та розвитку (ЄБРР). Вони безпосередньо йдуть на розвиток виробництва, причому значна їх частка спрямовується на підтримку малих і середніх приватних підприємств. До співробітництва з ЄБРР підключені найсолідніші банки України.

Посиленню європейської економічної інтеграції сприяє участь України в різних регіональних об’єднаннях та проектах. Це і СНД (Співдружність Незалежних Держав (СНД). Дійсні члени, Азербайджан, Білорусь, Вірменія, Казахстан, Киргизстан, Молдова, Росія, Таджикистан, Узбекистан, Туркменістан, Україна, Грузія), і ЧЕС (Угоду про зону Чорноморського економічного співробітництва було парафовано в лютому 1992 року міністрами закордонних справ дев'яти країн: Азербайджану, Болгарії, Вірменії, Грузії, Молдови, Росії, Румунії, Туреччини та України. 25 червня 1992 року в Стамбулі глави одинадцяти держав або урядів Албанії, Азербайджану, Болгарії, Вірменії, Греції, Грузії, Молдови, Росії, Румунії, Туреччини та України підписали Декларацію про Чорноморське економічне співробітництво (ЧЕС). Ця організація засновувалася з метою інтеграції Чорноморського регіону в світову економіку, з урахуванням принципів ринкової економіки й демократії. При цьому враховувалися б традиційні зв'язки, географічна близькість і доповнюючі економіки країн-учасниць.), і ГУУАМ (це приклад регіональної економічної інтеграції, що відбулася на території колишнього Радянського Союзу і об’єднує Грузію, Україну, Узбекистан, Азербайджан та Молдову. Про ГУУАМ можна було говорити як про напівзалежну структуру міжнародної політики, бо якщо вдатися до логічного та історичного аналізу, стає зрозумілим, що організація створювалася під контролем великих геополітичних утворень (насамперед НАТО та ЄС) і була залежною від їх впливу).

За час співпраці України з ЄС досягнуто чимало помітних результатів. Значно зросла частка нашого експорту до країн ЄС. Регулярно проводяться саміти “Україна – ЄС”. Все частішими ставали взаємні візити делегацій бізнесменів і держслужбовців, започатковувалися університетські програми обміну. Активно працює над удосконаленням співпраці Представництво ЄС в нашій країні.

Водночас існує чимало проблем, які негативно позначаються на двосторонніх відносинах. Зокрема, залишається актуальним питання адаптації законодавства України до відповідних норм і правил Євросоюзу, оскільки інтеграція – це сумісність, і сумісність не просто стандартів, а сумісність законодавчих норм.

Питання Європейського вибору України фактично вже не було дискусійним, а розглядалося здебільшого з погляду термінів, можливостей та умов вирішення. Держава Україна виявила політичну волю стосовно входження до Європейського Союзу, розпочато масштабне забезпечення трансформації законодавчої економічної, соціальної та культурної сфер суспільної життєдіяльності згідно з вимірами і вимогами, які ставляться європейським співтовариством.

Проте, на сьогодні розпочалися деякі розмови щодо проросійськості новообраного Президента - В.Януковича, про зміну вектора розвитку країни на російський і т.ін. Однак, перший запланований Президентом візит – це візит до Брюселя. І це має бути певною демонстрацією намірів щодо європейського вектору розвитку, який, власне, передбачає добросусідські відносини як з Росією, так і з іншими країнами-сусідами. Крім того, кредитний портфель України сьогодні складає 38 млрд.дол., 31 млрд.дол. з яких – це гроші Євросоюзу. Очевидним є те, що це також досить важливий момент у визначенні напрямку розвитку держави.

Європейська інтеграція для України – це шлях демократизації політичної системи, модернізації економіки, запровадження нових соціальних стандартів, залучення іноземних інвестицій і новітніх технологій, створення нових робочих місць, підвищення конкурентноспроможності вітчизняного товаровиробника, вихід на світові ринки.

Об’єднана Європа сьогодні демонструє здатність ефективно вирішувати соціальні проблеми. Соціальна стабільність тут зумовлює бажання багатьох країн нашого континенту вступити до Європейського Союзу.
 

С.А. Демченко,

начальник відділу екноміки, інвестицій та зовнішньо-економічних зв’язків